Роль фольклору у розвитку дітей раннього та дошкільного віку

 

Підготувала музичний керівник

 

Іващенко Ю.М.

 

 

 

 

Оскільки виховання не може існувати поза традиційною культурою нації, велика увага в педагогіці сьогодення приділяється розробці національної концепції.

 

 

Працюючи над проблемою розвитку музичного сприйняття у дошкільнят, я дійшла висновку: як для формування особистості основопокладаючим фундаментом є її національне коріння, - так і для розвитку мистецької сприйнятливості основопокладаючим фундаментом повинна стати національна культура.

 

 

Тож, в такій важливій справі як формування особистості, зокрема засобами мистецтва, вважаю доцільним звернутися до наших неоціненних джерел:

 

 

по-перше, - це народна мудрість етнопедагогіки, або педагогіки народного виховання, абеткою якої є саме життя з його трудовими буднями, святами, піснями, казками, легендами;

 

на думку К.О.Ушинського, - «виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ»;

 

 

по-друге, - це багата і самобутня культурна спадщина з її неповторними народними традиціями;

 

і, нарешті, третє - одне з найбільших джерел дошкільної педагогіки – це народне дитинознавство з його неоціненними виховними засобами.

 

Чому так важливо залучати малят до глибин народної мудрості вже починаючи з раннього віку? Бо саме в цей період – період сенситивних здібностей - у дітей формується уявлення про довкілля, закладаються основи духовності та моралі, і, як вважають психологи, саме в дошкільному віці формується 80% інтелекту.

 

 

Саме тому в українському дитинознавстві найбільша увага приділяється дітям від народження до п’яти років: академік М.Г.Стельмахович пише – народ емпіричним шляхом дійшов висновку про «вирішальну роль раннього дитинства у формуванні особистості».

 

 

Виховуючи дитину рідною мовою, національною культурою, ми вводимо її у світ народного життя, народної пісні, тим самим передаємо нащадкам, а, отже, зберігаємо наші національні традиції, обряди, легенди, та моральні норми. Це той скарб, на якому слід закладати підгрунття як сімейного виховання, так і навчально-виховного процесу, особливо дітей раннього і дошкільного віку.

 

 

Слід пам’ятати, що мова та культурно-історичні традиції – це те, що єднає націю та зберігає зв’язок поколінь.

 

 

Інформація, отримана в ранньому віці, обов’язково проявиться в дорослому житті і стане потребою – рідна мова, народні пісні, свята, обряди тощо.

 

 

Тож, сміливо можна сказати, що національна культура та фольклор, як одна з найбагатших та вагомих її частин, насправді є характерними народними вихователями, невичерпним джерелом духовної краси, сили, людяності та добра.

 

 

Яку ж мету ми ставимо у музично-естетичному вихованні дітей засобами дитячого музичного фольклору?

 

 

Це , - перш за все, - становлення духовного світу особистості;

 

 

український дитячий музичний фольклор несе в собі велике морально-виховне значення, допомагає малюкам активно пізнавати навколишній світ і себе в ньому; він простий і доступний для сприймання – найбільш повно відповідає дитячій психології.

 

 

Розповідаючи, про особливості використання фольклору у розвитку дітей, треба зазначити, що музичний фольклор існує у синкретичній єдності співу, танцю, інструментального виконавства, драматизації і втілюється в ігровій формі; і саме це створює прекрасні умови для природного формування музичних здібностей у дітей раннього віку.

 

 

А ще важливо знати, що і музно-ігровий, і пісенно-ігровий фольклор (а по суті – весь дитячий музичний фольклор є ігровим) – впливає перш за все на емоційну сферу дитини, емоції ж, як відомо, є енергетичною базою розуму – емоційний стан загострює, робить більш яскравим сприйняття дитиною оточуючого світу і самого себе;

 

 

тож, не буде перебільшенням сказати, що використання фольклору в значній мірі впливає на підвищення інтелекту та творчу самореалізацію особистості.

 

 

 

 

 

Дуже цікавий факт про оздоровчу дію українського дитячого фольклору та українськой пісні почула якось в одній із радіопередач – виявляється, як показали дослідження, українська пісня на енергетичному рівні серед пісень інших народів має чи не найбільшу силу, а вплив українського фольклору на підсвідомість дитини дуже позитивний - хоча ми цього і не усвідомлюємо, бо це закладено на генетичному рівні.

 

 

Наступне запитання: які жанри та форми ми відносимо до дитячого фольклору?

 

 

Коло творів дуже широке та різноманітне (колискові, потішки-утішки, народні забави, пісні-казки, примовки, заклички, звуконаслідування, дитячі ігри-пісні, лічилки, мирилки, загадки, скоромовки, музичні вставки з казок, небилиці), але слід виділити дві групи: перша – це твори, які виконують дорослі для дітей; друга – твори, які виконують самі діти.

 

 

Ще, як уже згадувалося, можна розділити музичний дитячий фольклор на: музично-ігровий та пісенно-ігровий.

 

 

Розглядаючи основні жанри дитячого фольклору, важливо відмітити, що етнопедагогіка створила свої гуманістичні виховні засоби відповідно періодам розвитку дитини;

 

 

до них належать:

 

 

найперший засіб – це колискові пісні; ними прилучали дитину до рідної мови, національної музики;

 

колискова – це пісня материнської душі, любові, ласки й неповторної ніжності: біля колиски, плетеної з лози або різьбленої з дерева, творилася найбільша тайна людського буття – переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів;

 

 

за переконанням Ніни Матвієнко «колискова пісня – благословенний світ високої поезії українського народу»;

 

 

маля присипляється від гойдання колиски та ритму мелодії, які кожна мама добирає до серденька своєї дитини – ця майстерність така складна, що не запишеш на нотному стані;

 

 

колискові чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю; мають позитивний вплив на розвиток мови, музичних та поетичних здібностей дітей; під її звуки складаються перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості і задоволення життя, формується її особистість;

 

 

але основне її призначення заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим;

 

 

в наступний період життя дитини особливу навчальну, виховну та розвивальну роль відіграють такі жанри як пестушки (ними супроводжують перші рухи маляти) , потішки (елементарні словесно-рухові ігри малюка з пальчиками, ручками, ніжками) та забавлянки (маленькі віршики, пісеньки, казочки у віршах, в сюжетах яких закладено цікавий епізод, що має виховне значення);

 

аналізуючи поезію пестування – невеликі ліричні твори, які промовляють дорослі, пестячи дітей, - слід відмітити гуманізм народного виховання: в звернені до дітей не має погрозливих або лайливих виразів - ластів’ятко, рибонька, кровинка, ангелятко, голубчик, зозулька тощо;

 

 

недарма синонімами слова виховувати в українській мові є: няньчити, колихати, пестити, леліяти, голубити, бавити, ніжити;

 

 

далі, коли малюк підростає, він бере участь в народних іграх;

 

а також – знайомиться із загадками, прислів’ями, приказками, опановуючи етичні норми;

 

 

пізніше – його залучають і до посильної праці це ще один із важливих аспектів етнопедагогіки – це прищеплення родинних цінностей змалку: дружна міцна родина – запорука того, що з дитини виросте гарна людина;

 

 

дитина раннього віку вже усвідомлює своє «Я», маму, тата, дідусів, бабусь, їхніх імен;

 

 

кожна людина несе в собі колективну пам’ять поколінь – саме тому важливими чинниками виховання є історична пам’ять, традиції роду і сім’ї, а формування усвідомлення належності до своїх коренів – мета виховання у народній педагогіці.

 

 

Прислів’я, приказки, пісні, казки, загадки акумулюють виховний досвід народу, - в них влучно, змістовно й цікаво сформульовані моральні категорії добра і зла, правди і кривди, совісті і безчестя;

 

 

благо Добра і неприпустимість Зла утверджуються в душі дитини змалечку, насамперед під впливом зразків усної народної творчості;

 

 

найкращі взірці перемоги Добра над Злом дають дитячі казки;

 

 

як стверджує дослідниця Н.П.Сивачук, благословенна для кожної дитини та мить, коли вона вперше почула з маминих вуст казку;

 

 

від «Курочки Ряби» починається для малюка захоплююча мандрівка в країну рідної словесності, яка творилася впродовж тисячоліть невтомним генієм українського народу.

 

 

Підсумовуючи, хочу сказати, - що мудрі настанови народної педагогіки і сьогодні становлять основу науки про морально-етичне виховання дітей.

 

 

Українська традиційна культура має могутній духовно-творчий потенціал, і є головним чинником морально-естетичного виховання підростаючого покоління, відродження національної самосвідомості та духовності народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отримати Social